Сніжинки

---

був це вечір десь в осінній Хорватії я читав тоді книжку, яку досі пам'ятаю: джури козака швайки, яка, до речі, є доволі гарною отож, паралельно я ще спілкувався з деким, кого я любив на той час справді, я любив цю людину доволі смішно споглядати, як зараз - це тільки попил, який не має змісту і так з багато чим, насправді воно спочатку болить, потім - стає приємним спогадом, а далі - пропадає цей "експеримент", який тривав два роки, доволі закарбувався мені бо висновки я зробив відносно недавно отже, виписуючи їх: спочатку, тебе бере біль далі - ти адаптуєшся,хоча тебе й бере біль досі наступне- менше й менше а в кінці - ти забуваєш цю людину, спалюєш її і зараз, дивлячись на той вечір, як я сумував за тією людиною, це й справді так я її не пам'ятаю вже я забув, що вона являє собою лишився тільки попил стільки всього, щоб не пам'ятати, що ти хто ти майже як яничар, якщо задуматися чи справді те,ким ти був, залишилося в твоєму єстві, яке ти сам зшив? куди ти йдеш, людино? ким ти єси?

---