Багряний етюд

---

Переглядаючи старії фото, згадую, які приколи я проходив, які стадії свого метаморфозу, а подеколи й катарсису я проходив у цьому житті. І це тішить мене, бо я бачу прогрес, але лякає, наскільки одна людина може за рік змінитися я мусив перепливати ріку за рікою бувало страшно, бувало хладно, мразно деколи я бачив лише тьмяні образи, яких вже нема та й не скажеш, що я досі їх не бачу

...

Бували ночі, коли я метафізично вмирав, бували дні, коли я зі всіх сил шкрябся, щоб не впасти. Бували дні й ночі, коли дні проходили лише й лише у муках, без надії на завтра, ніякої.

І зараз, після такого екскурсу, я маю змогу дивитися на себе з нової преспективи і я не впевнений , що треба було міняти всі старі монети, які а мене були, проте я впевнений, що я стаю тим, ким я хочу.

З іншого ж боку, я в цуг-цванзі я обіграв сам себе в своєму ж багряному етюді, який, на мою думку, мав завершититися ще до літа, а, виявляється, це було лише прилюдія: шляху назад нема, воно наближається, я чую Днем за днем, ніч за нічкою, я вернуся туди, куди моя душа належить, кому моє серце лежить.

І згадую я, як я бачив ввісні одну дівчину, яка була з метрів 40 від мене Це було в якомусь селі пагорб, тин, синє плаття сонце вранішнє за волоссям і я , як дитина 8-10 років, відчув, що це та людина, яку я хотів би в житті З того часу, я досить часто за це думаю хоча й у більш формі-метафорік

Важко розуміти, що половину людей я й забув Те, що стільки важило тепер лише попилинка, яка була здута

Я не пам'ятаю, як я став тим, ким я є Я заплатив свою ціну за те, щоб розуміти інших, але чи найшов я себе? Скільки вечорів було проведено за аналізом поведінки й спостереженням, скільки злості й хмурлості Невже це те, що я заслужив зі своїм майже саквояжем.

Я переживав, страждав, жив, бився, пробував, жалкував Проходив сніги й камінці,але не найшов те, що шукаю поки що

---