Несучи рюкзак сам

---

тема, яку я відчуваю душею, оскільки я завжди сам ношу свій рюкзак, незважаючи, який він важкий я не прошу допомоги, але сміюся, даючи іншим спробувати його потримати, а потім чую вкотре, що він важкий але ніхто не задумується, що це відголосок мого минулого життя яко людини коли я був менший,то в мене робота була проста: сходи, купи й принеси але от проблема, бо треба було підніматися бо сходах ,які я образно називав потьомкінські, реферуючи до тих, що в Одесі я мусив аналізувати, як мені швидше дойти до місця призначення як мені зробити так, щоб я доніс це все їдло до хати і ось тут лежить корінь цього рюкзак, грубо кажучи, вріс у мене як особистість з мене жартували, що я й плецак - кльова пара, але це й не так далеко від правди мені не є зручно ходити без нього, оскільки моя спина вже навикла вічно бути Атлантом, який держить Землю.

...

У рюкзаку я носив солоні горішки й глядав математику побік адріатики, сидів на ньому, коли мерз, на турніках підтягувався чого ж мені цуратися того, що є нативною частиною мене? це традиція, яка в мене була сформована і я це веду все до того, що ким би ви не були щоб ви не робили у вас з часом будуть свої традиції шануйте їх, плекайте

---